пятница, 31 августа 2018 г.

Журба

В школе на уроке украинской литературы мы хором пели песню "Журба". За душу брало, помню наизусть до сих. Автор вроде как грустит, что погода испортилась, а на самом деле это аллегория об ушедшей молодости. И тогда, в 16-17 лет, я печалился, что постарею.

И сейчас, в 41 год, я по-прежнему мысленно напеваю эту песню. Но грущу по прямому назначению, без аллегорий: аномально теплое английское лето 2018 года закончилось...

Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.

Під гаєм в’ється річенька:
Як скло вода блищить;
Долиною зеленою
Кудись вона біжить.

Край берега, у затінку,
Прив’язані човни;
А три верби схилилися,
Мов журяться вони,

Що пройде любе літечко,
Повіють холода,
Осиплеться їх листячко
І понесе вода.

Журюся я над річкою
Біжить вона, шумить.
А в мене бідне серденько
І мліє, і болить.

Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої,
Пробігли дні щасливії
І радості мої!

До тебе, моя річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість… Не вернеться
Не вернеться вона!..

Стоїть гора високая,
Зелений гай шумить;
Співають пташки голосно
І річечка блищить…

Як хороше, як весело
На білім світі жить!..
Чого ж у мене серденько
І мліє, і болить?

Болить воно та журиться
Що вернеться весна,
А молодість… Не вернеться,
Не вернеться вона!

Комментариев нет:

Ratings by outbrain